Майже відкрите звернення “радикала”.

Я просто хочу нагадати, в черговий раз, що Майдани не організовують. Їх можна спровокувати, створити привід, як то визначення напрямків руху країни в 1990 році (“Революція на граніті”), фальсифікація виборів в 2004 році (“Помаранчева революція”), чи загроза потрапити в “тайожний союз” та побиття студентів в 2013 (“Революція Гідності”). Але ніхто і ніколи не зможе на 100% очолити цей рух. Ніхто і ніколи не зможе прогнозувати, як будуть розвиватись події. Ніхто не зможе на 100% використати ситуацію, бо завжди є така складова, як українське суспільство. А ми, так склалось, маємо традиції робити, як вважаємо за потрібне. Не завжди без помилок, але не помиляються тільки нероби))Коли в січні 2014 р., після прийняття “законів 16 січня” опозиція жувала шмарклі і продовжувала “перемовини”, які б нас точно привели до “білоруського” результата (це вже зрозуміло), активом Майдана було прийнято рішення, яке мали б оголосити 26 січня на Віче, про недовіру цим “трьом богатирям”. Це знав Штаб Самооборони. І тому Кобі було доручено “зіграти на випередження” і 19 січня він поліз на Грушу (після чого дуже швидко опинився в Німеччині, хоч теоретично був під слідством)))) і ми вимушені були “стартувати” раніше, ніж планували, без належної підготовки і “забути” про оголошення недовіри. І навіть в тій ситуації, після криків про “провокаторів” зі сторони “опозиції і публічне відмежовування від нас штабу самооборони Парубія, саме ми, “радикали” і ті, хто нас підтримував, не дали “злити” революцію. І так, ми змусили ворога діяти неадекватно, жорстко і тупо. І втрималися, показав, що гасло “Воля України, або смерть” не просто гасло, бо без боротьби перемоги не буває. Білорусь нам в підтвердження.Жодного політика, як і більшості “штабних героїв”, не було на Майдані ні 18, ні 19, ні тим більше 20 лютого. Була самоорганізація людей, були автобуси з західних областей України, були бійці зі східних, північних, південних областей. Був центр. І кожен усвідомлював де він, хто він і навіщо. Я бачив. Я пам’ятаю майже кожного, хто не спав ці три доби і боровся. І я розумів, що або ми, або нас. І це розумів кожен, хто там був і вистояв.А потім, після 22 лютого, коли Аваков провозгласив себе міністром, коли “куля в лоб” зустрів бабу Юлю, коли почалися торги за посади, саме суспільство забезпечило порядок в Києві і відсутність погромів і Революція не була дискредитована, як мріяли деякі. І, за версією знаючих людей, саме суспільство зробило все, щоб Хуй@ло не мав привід в лютому відкрито ввести війська для забезпечення порядку в містах України. Технологія провокацій в Криму і його анексія це тільки підтверджують. Саме суспільство виводило на патрулювання ментів, бо ті отримали наказ не реагувати на виклики (нагадую, що міністром вже був Аваков і домовлявся з беркутами про співпрацю. Він дав гарантії, які і до сьогодні і виконуються). Саме суспільство охороняло державні установи і запобігало провокаціям, коли ховали Героїв Небесної Сотні. Саме громадяни робили все, щоб ніхто не міг звинуватити Майдан у неконституційних діях, бо носієм влади в Україні є народ,. І ми через Майдан, як інструмент, скористались цим правом в законний спосіб в повній мірі. Тому ще раз, для “організаторів та керівників” з усіх штабів та партій. Ми все бачимо і розуміємо. І все пам’ятаємо. Ми погоджуємось з діями, які спрямовані на користь Україні. Ми проти дій, які її руйнують. І жодними гаслами та виступами з трибун це не “прикрити”. Ми нагадуємо, що обрані посади не є по життєвими. І політики мали б вже зрозуміти, що будь якої брехні є межа. А у будь якого терпіння є кінець. І не лякайте нас війною. Ми то як раз воюємо, причому на кілька фронтів. І будемо навіть раді, якщо зможемо швидко виграти внутрішню війну, якщо буде загострення зовнішній окупації. Ми трохи вже втомились від цього бардака, тому робіть висновки. З повагою, “радикал” Микола.)))Слава Україні!