Ольга Дрозд — українська дизайнерка етнічного одягу, яка створює незабутні авторські вишиванки та сукні.* У минулому — тележурналістка, а сьогодні — громадська діячка та членкиня ГО «Спілка жінок Львівщини».
Свій бренд етноодягу «Olga Drozd» Ольга заснувала ще у 2016 році (існує вже понад 10 років). Її вироби поєднують високу моду із глибоким соціальним та символічним змістом. Кожен вишитий елемент у її колекціях — це переклад людського досвіду, болю та надії мовою тканини: геометричні та рослинні орнаменти символізують безперервність роду та зв’язок між поколіннями; тоді як червоні та чорні барви виражають любов, пам’ять і тугу за втраченим; а світлі та золотаві відтінки є символом відродження, ментального світла й надії після перенесеного горя.
Ольга є дружиною загиблого українського захисника, тому проблеми жінок, яких торкнулася війна, знайомі їй особисто. Вона виступає засновницею форуму «Платформа жіночої комунікації», створеного для об’єднання та ментального відновлення українських жінок. Також вона постійно створює авторські сукні для благодійних аукціонів на підтримку ЗСУ.
Через моду, мистецтво і культуру я хочу показувати світові Україну не лише через біль війни, а через її силу, красу, талановитих людей і здатність творити навіть у найважчі часи.
На початку 2025 року Ольга започаткувала масштабний соціальний проєкт «Візерунки долі», спрямований на підтримку українок, які постраждали від війни: дружин загиблих воїнів, жінок, які чекають рідних з полону або втратили домівки. Підтримка проєкту — це насамперед психоемоційна реабілітація та ментальна терапія, а не фінансова виплата. У межах «Візерунків долі» жінки виходять на подіум у ролі моделей. Для учасниць це стає інструментом відновлення власної цінності, можливістю «зняти» з себе на певний час роль жертви, знову відчути себе красивими, поміченими та почутими суспільством. Тут йдеться не про жалість — йдеться про гідність і здатність бачити біль інших. Водночас заходи мають і благодійний елемент: під час показів в Україні та за кордоном (зокрема в Німеччині) акумулюються ресурси й кошти на допомогу військовим та родинам загиблих.
У цьому інтерв’ю ми поговоримо з Ольгою про те, що для неї означає ця війна, де знайти сили жити далі після втрати та як вона бачить перемогу України.
Що для Вас сьогодні означає слово «український дизайнер» — це про географію, культуру, позицію чи відповідальність?
Бути українським дизайнером для мене означає мати позицію і сенси. У час війни ми не можемо залишатися осторонь того, що відбувається з нашою країною. Через моду, мистецтво і культуру я хочу показувати світові Україну не лише через біль війни, а через її силу, красу, талановитих людей і здатність творити навіть у найважчі часи.
Також для мене український дизайнер — це людина, яка несе відповідальність за те, який культурний образ України вона представляє світові. І я хочу, щоб цей образ був про гідність, свободу, пам’ять і життя.
Яка Ваша річ найбільше схожа на Вас?
Кожна річ — моя любов, адже я створюю те, що хотіла б одягати сама. У кожному стібку в моїх сукнях є час, терпіння і моє особисте ставлення. Я не створюю речі поспіхом. Мені важливо, щоб у них залишалося щось живе — те, що неможливо відтворити масовим виробництвом. Те, що ми створюємо, — це не лише про тканину і дизайн, лінії та крій, що ми помічаємо одразу зовні. Це про характер, сенс і свою історію. Напевно, саме такою я є і сама.
Чи є у Вашому гардеробі річ, яку Ви створили для себе і яку нікому не продасте? Чому?
Так, була така сукня. Чорна, з дуже великою кількістю ручної вишивки. Це була моя перша сукня на чорному полотні, і я вкладала в неї неймовірно багато часу. Вишивати на чорній тканині дуже складно, і тоді я навіть відчула, наскільки це впливає на зір. Я сказала собі, що нікому її не продам. Але життя іноді змінює наші рішення. Коли обставини змусили мене продати цю сукню, вона фактично врятувала мене на один дуже складний місяць — у той момент, коли моє життя перевернулося і мені потрібно було починати все заново в іншому місті.
Я розумію, що, мабуть, уже не матиму часу створити її для себе знову. Але сьогодні я дивлюся на це інакше: можливо, саме для цього вона й була створена. Вона була моєю найдорожчою річчю, а в потрібний момент стала моєю опорою.
Якби мені довелося залишити майбутнім поколінням лише одну сукню OLGA DROZD, я б залишила ту, в якій є все, у що я вірю. Сукню, створену руками, в якій кожен стібок має значення, а краса не існує окремо від змісту.
Якби Вам сказали: «У Вас є необмежений бюджет і один рік, щоб створити колекцію мрії» — якою вона була б?
Я не раз про це думала. Я творча людина, і сьогодні саме фінансові можливості часто стримують від реалізації того, що я справді хочу створювати. Моя найбільша мрія — створити колекцію буквально з нуля. Посіяти своє поле льону, виростити його, зібрати, обробити, створити з нього тканину на тих старих ткацьких верстатах, а вже потім — відшити колекцію. Для мене в цьому є особливий сенс. Я люблю речі, у яких відчувається рука людини, час і життя. А тут я могла б пройти весь шлях сама — від насінини в землі до готової сукні. Це було б максимально чесне творення: коли ти не просто створюєш одяг, а створюєш сам матеріал, з якого він народжується. Можливо, на це потрібно було б більше року, але саме такий повний цикл для мене є однією з найбільших мрій. Адже створити одяг із тканини, яка почалася з насіння, — це вже не просто дизайн. Це створення речі від самого початку її життя.
Якби Ви могли залишити майбутнім поколінням лише одну сукню OLGA DROZD, яку б Ви залишили?
Якби мені довелося залишити майбутнім поколінням лише одну сукню OLGA DROZD, я б залишила ту, в якій є все, у що я вірю. Сукню, створену руками, в якій кожен стібок має значення, а краса не існує окремо від змісту. У ній мають бути українська культура, жіночність, сила, ніжність і характер. Але найважливіше — вона має розповідати історію. Я хочу, щоб через багато років, коли цієї війни вже не буде в нашій реальності, люди подивилися на цю сукню і побачили не лише моду певного часу. Щоб вони побачили українську жінку — ту, яка навіть у найскладніші часи продовжувала жити, любити, створювати, берегти своє і залишатися красивою.
Саме в цьому для мене і є філософія OLGA DROZD: створювати не просто одяг, а речі, які мають душу і здатні пережити свій час. Я хочу, щоб мої сукні залишали після себе не лише пам’ять про мене як про дизайнерку, а пам’ять про жінок, Україну і час, у якому ми жили. Бо справжня річ — це та, яка з часом стає частиною історії.
OLGA DROZD — це бренд одягу чи щось більше?
OLGA DROZD — це не просто бренд одягу. Це одяг із сенсом. Для мене сукня — це не лише форма, тканина, колір чи вишивка. Це історія, яку я хочу розповісти через одяг. Мені важливо, щоб жінка, одягаючи мою річ, відчувала не тільки її красу, а й ту емоцію, яка в неї закладена.
Я не створюю речі просто для того, щоб їх носили. Я створюю їх для того, щоб вони щось говорили. Про силу. Про жіночність. Про любов. Про пережите. Про світло, яке людина здатна зберігати в собі навіть у найтемніші часи. Тому кожна сукня OLGA DROZD має свою історію — і ця історія починається задовго до того, як річ потрапляє до жінки.
Що робить Ваші сукні особливими?
Їхня особливість — у неповторності. Але не лише в тому, що кожна сукня існує в одному екземплярі. Унікальність для мене — це значно глибше. Це ручна робота, час, емоція і моя особиста присутність у кожній речі. Я сама вручну вишиваю свої сукні. Іноді на створення одного виробу йдуть десятки годин кропіткої роботи. Але для мене це не просто технічний процес. Поки я вишиваю, я проживаю ту історію, яку хочу передати через цю річ.
Тому двох абсолютно однакових суконь не може бути. Навіть якщо спробувати повторити дизайн, повторити душу, з якою була створена перша річ, неможливо.
А лелеки тим часом просто летять далі у світ і несуть:
PEACE. DON’T ATTACK.
RUS NI — PEACE — D.A.
D.A. = Don’t Attack.
Чому для Вас так важлива саме ручна вишивка?
Ручна вишивка для мене — це спосіб залишити частину себе в речі.
Сьогодні багато процесів можна автоматизувати, пришвидшити, зробити технологічними. Але я свідомо обираю шлях, який потребує часу, бо саме він є найціннішим для кожної людини. Коли я беру голку в руки, кожен стібок робиться мною. Я бачу, як поступово народжується орнамент, як тканина починає говорить. І в цьому є особлива цінність. Мені хочеться, щоб жінка, яка одягає мою сукню, знала: до неї торкалася не лише машина чи технологія — до неї торкнулися мої руки, мій час і моя душа.
Саме тому ручна робота для мене — це не просто про техніку. Це про ставлення.
Ви говорите, що кожна сукня має сенс. Як він народжується?
Спочатку народжується історія, а вже потім сукня. Я можу побачити певний образ, почути історію людини, відчути емоцію або зрозуміти, про що саме хочу сказати. І тоді починається пошук форми, кольору, тканини, орнаменту.
Для мене вишивка — це своеєрідна мова. Через символи, кольори та композицію я можу передати те, що іноді складно сказати словами. Я проживаю кожну історію, яку вкладаю у свою роботу. Саме тому процес створення для мене дуже особистий. Я не просто придумую дизайн — я намагаюся відчути його серцем. І лише тоді, коли відчуваю, що річ справді має душу, я можу сказати: сукня готова.
Чи можна сказати, що Ваші сукні — це своєрідні витвори мистецтва?
Я завжди сприймала одяг як форму мистецтва. Для мене сукня може бути полотном, на якому можна розповісти історію. Вона може зберігати пам’ять, передавати емоції та навіть говорити про те, про що ми не наважуємося сказати вголос. Саме тому мені складно ставитися до своїх речей як до звичайного товару. Я вкладаю в них занадто багато особистого. Коли я створюю сукню, я думаю не лише про те, наскільки вона буде красивою. Я думаю: що відчує жінка, коли її одягне? Що вона побачит у цій речі? Яку емоцію вона понесе із собою? Мені хочеться, щоб після зустрічі з моїм одягом у жінки залишалося щось більше, ніж просто гарне фото.
Для мене вишивка — це своеєрідна мова. Через символи, кольори та композицію я можу передати те, що іноді складно сказати словами. Я проживаю кожну історію, яку вкладаю у свою роботу.
Для кого Ви створюєте свої речі?
Для жінки, яка має свою історію. Мені не цікаво створювати одяг лише для того, щоб відповідати модним тенденціям. Мені цікава жінка, яка знає, хто вона, що вона пережила і чого прагне. Можливо, вона сильна. Можливо, вразлива. Можливо, вона починає життя спочатку. Можливо, пережила втрати, зміни, великі випробування. А можливо, просто навчилася цінувати себе і своє життя.
Я хочу, щоб кожна жінка могла знайти у моїх речах щось своє, бо одяг для мене — це не маска, за якою ми ховаємося. Навпаки. Це можливість показати світові частину себе.
Що для Вас означає слоган «Одягнена душею» і чому в OLGA DROZD присутня літера З, яка не властива цьому алфавіту?
«Одягнена душею» — це серце мого бренду. Для мене ці слова мають дуже простий, але г глубокий сенс. Коли я створюю сукню, я ніби намагаюся передати іншій жінці частинку тепла, краси й світла, які є в моїй душі.
Я вкладаю свою душу в річ — і хочу, щоб вона торкнулася душі тієї жінки, яка її одягне. Можливо, саме тому я так багато часу можу витратити на одну сукню. Тому що я не хочу просто створити красиву річ. Я хочу створити відчуття.
Літеру Z я свідомо забрала з прізвища саме в такому вигляді, адже це нагадування мені про те, що робить росія в моїй країні і що принесла в мій дім.
Ваші колекції — це завжди особливі й неповторні речі, і помітно, що за кожною з них стоїть своя історія. Чи могли б Ви розповісти про одну з найяскравіших історій, пов’язаних із річчю, яку Ви створили останнім часом? Що надихнуло Вас на її створення і який особливий сенс Ви в неї вклали?
Так, кожна створена мною річ має свою історію. Але є одне пальто у моїй колекції, історія якого пішла зовсім не за моїм задумом.
Я створила дизайнерське пальто зі словом PEACE і двома лелеками, які несуть це слово світом. Для мене лелеки — це дім, родина, життя і повернення додому. А PEACE — те, чого сьогодні найбільше хочеться всім нормальним людям. І мені в тому числі. Я й подумати не могла, що це пальто викличе стільки емоцій далеко за межами України у людей російського походження. Виявилося, що деякі люди покинули Росію, але Росія їх не покинула, як і «русский язык», і ці люди мають просто фантастичну здатність придумувати те, чого не задумувала я: побачити слово PEACE і слово DA і миттєво перекласти їх на «свой родной великий язык», а заодно й приміряти на себе.
Я написала від щирого серця англійською росіянам: «ні війні — мир — не атакуйте», а вони прочитали це як особисте звернення російською. Буває, нам не звикати.
І здавалося, що на цьому все могло б закінчитися звичайним мовним непорозумінням. Але ні. Почалося переслідування людини, яка придбала це пальто: погрози, заяви до поліції, адвокати, суди, штрафи, і навіть про мене вже щось там почали писати, не знаючи мене.
Коли я дізналася, що моє пальто вже обговорюють у німецькому суді — фактично з’ясовуючи, чи є воно вульгарним і розпалює ворожнечу, чи все-таки невульгарним і несе мир у світ, — я зрозуміла: о, ця річ працює навіть краще, ніж я думала.
Але знаєте що, найцікавіше в цій історії навіть не те, що написано на пальті, а те, що кожен бачить у ньому сам. І так з кожною дизайнерською річчю, яку я створюю.
А лелеки тим часом просто летять далі у світ і несуть:
PEACE. DON’T ATTACK.
RUS NI — PEACE — D.A.
D.A. = Don’t Attack.
Здавалося б, простіше нікуди.
Мир написали — образилися (прим. росіяни). Не стріляти попросили — переслідувати почали. Оце й увесь «русский мир».
Всі фото до інтерв’ю надані Ольгою Дрозд
