Про мову мелодійну часто постає багато питань та заперечень, коли у бесіді так чи інакше до цього доходить. Наприклад, часто доводиться чути таке від багатьох моїх земляків, українців: “Я вдома розмовляв і розмовляла російською, вчився у російській школі, навколо мене все було російське, і я не можу перейти на українську мову. Я відчуваю, що це ніколи мені не вдасться. Інші люди так красиво говорять, я не встигаю за ними. Краще говоритиму красиво, аніж переживатиму цей сором знову. От що мені робити, щоби заговорити?”
Знаючи мене, як людину освічену з філологічних та лінгвістичних наук, мої друзі, близькі, рідні та навіть зовсім незнайомі люди питаються в мене порад. І тут я маю кілька роздумів та, можливо порад, що могли б допомогти розібратися у тому, яким чином, людина що з українською познайомилася в дорослому віці може її вивчити, стикаючись із подібними, здавалося б, непереборними бар’єрами та складнощами.
До мене звертаються з мовних питань так часто, зокрема, завдяки тому, що я й сама виросла у подібній ситуації. Мої російськомовні батьки, російськомовна бабуся та дідусь не сумніваючись колись віддали мене вчитися до російської школи у Києві. Буквально все життя мене оточувало висококонцентроване російськомовне середовище. Шансів вивчити мову досконало в мене майже не було, але я знайшла шляхи та з 2014-го року спілкуюся здебільшого українською мовою. Цей шлях не був легким та непомітним, мені довелося багато чого збагнути та осягнути, але за чотири роки я вже майже повністю володію українською на досить високому рівні. На шляху до опанування рідної мови я відкрила багато таємниць та зібрала цікавих фактів, що напевно їх вистачить на кілька великих статей. Однак, найбільш дивним явищем для мене постало явище суржику, котре довгий час не давало спокою, а розуміння природи цього явища зайняло кілька років.
У існуванні суржику мені буквально все було незрозуміло, наприклад, навіщо більшість жителів України у своєму мовленні використовують російські кальки та численні російські слова, навіть коли їх перекручують на український манір? Як саме розмовляти вірно? Чи вірно я вживаю слова під час розмови? Останній сумнів просто випалював мене з середини, від сорому та страху помилитися. Згодом лише стало зрозуміло, що російські слова потрапили не просто до нашої мови, до нас у середину, але це сталося в наслідок багатьох століть тривалої інтервенції російської мови в Україні, а головне завдяки інформаційно-психологічної технології фільтрації українців в Україні. Проте, за часів коли ця стародавня мовна технологія фільтрації створювалася, її назвали “суржиком”.
Над створенням суржику працювали буквально віками. Загальновідомий факт, що вже за часів російського царя-ката Петра І книги українською мовою в Україні заборонялися, випускалися накази привести усю українську літературу у відповідність до російського язика, і щоби ніякого слова українського письмово не існувало. Переклади, котрі дозволялися в Україні за тих часів – це були або переклади літератури, так званого, низького стилю, в основному розважального або ж суто церковного спрямування та ще й не першої свіжини. Будь-яку наукову літературу або художню, що створювалася для передової тогочасної аристократії, українцям перекладати було суворо заборонено. Петро І не був останнім з череди “державників” російської імперії, а з часом і радянського союзу, хто знищував, у тому числі фізично, українських літераторів та митців. Буквально зібравши та розстрілявши увесь квіт української літератури Сандармоху в 1930-х роках, радянський союз продовжив “справу” Петра й жорстоко розправлявся зо всім україномовним.
Як зазначається у Вікіпедії: “Розстріляне Відродження – духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х і 30-х рр. XX ст. в Українській РСР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно та яке було знищене здебільшого під час великого терору.” Буквально кожен російський лідер, за будь-яких часів не оминав можливості жорстоко атакувати українську мову, її носіїв та тих, хто вставав обстоювати красу та мелодійність, гідність української мови, гідність українськості. Постійно велися роботи по випилюванню хто більшими, а хто шматками поменшу, але неупинно, української мови з України. З м’ясом, по-живому. З кожного українця. Щодня. Щогодини. Щомиті. Результатом такого багаторічного невпинного терору над українцями за мову став фільтр – суржик, котрий вже не потребував вбивати та закатовувати до смерті когось масово, достатньо було потужного імпульсу, що залишилися після тих кривавих жертв, що пам’ять про них вживилася у колективне несвідоме українського етносу.
Основні ознаки деструктивного впливу суржику в українському суспільстві відчутно помітні й сьогодні у тому, що більшість носіїв, якого б рівня володіння українською мовою вони не мали, тепер геть розгублені. У суспільстві точиться величезна кількість спорів стосовно того, чи погано, а чи добре говорити суржиком? Чи є суржик діалектом української мови або ж він є навпаки діалектом російської? І що є критерієм достатнього володіння українською мовою? Які норми прийняті зараз? Коли, все ж таки, потрібно носіям української мови вчити цю мову? Що взагалі є критерієм знання мови? І коли, нарешті, вже буде достатньо вчити мову, а коли потрібно продовжувати?
Підсумовуючи, потрібно відзначити, що суржик – це очевидно навмисне створювана російська технологія створення мовного бар’єра, котра активно створювалася та розвивалася російським керівництвом незалежно від форм правління та політичної ситуації впродовж усього існування так званого “руського міра”. Ця технологія була призвана аби атакувати та знищувати українську ідентичність та об’єднувати разом проросійські сили всередині української держави. Наслідками існування та агресивного впровадження суржику в українському суспільстві було створено багато приводів для конфлікту між українцями та загострення “мовного питання”, запровадження режиму упослідження українців та підвищення статусу “російськості” на теренах України.
