KOLO.MEDIA

медіа коло тебе :)

"МУЗЕЙ - КАТІВНЯ" в м. ДРУЖКІВКА

Життя після “ДНР”. Дружківка

Поки тут заправляли деенерівці, я разів п’ять телефонував на гарячу лінію Кабміну, щоб, наприклад, повідомити про викрадення машин швидкої допомоги. Але після кожної скарги до мене приходили самі ж деенерівці. Я справді не знаю, чи хтось з Києва просто переводив справу на місцеву міліцію, а вже вона інформувала сепаратистів, але дуже важливо відновити довіру. Ми були готові, але справді не знали, як протистояти цим загарбникам,” – розповідає лікар, очільник профкому Дружківської лікарні, представник українського активу містечка Михайло Самородов.

Бойовики втекли з розсташованої у 20 км від Краматорська Дружківки слідом за Слов’янськом У 60-тисячній Дружківці й сусідній Костянтинівці не було масштабних бойових дій. Однак саме там ще на початку збройного конфлікту у травні було вбито священика Павла Жученка, котрий став однією з перших жертв деенерівців. Понад два місяці українські журналісти не могли працювати у місті.

Місцеві збираються на площі і охоче розповідають Громадському про життя за “ДНР”: про те, як звичайних перехожих забирали копати мішки з піском, про воєнного коменданта без імені й прізвища, чиї накази виконувала і місцева міліція, про те, як підприємці платили гроші, аби вийти з полону, як по квартирах вишукували проукраїнськи налаштованих людей. Але й також, щоб проаналізувати, чому сусіди йшли на так званий “референдум”, як жити далі, а також уміння місцевих чиновників швидко перефарбовуватися з “помаранчевих” у “біло-синіх”, а нині в “жовто-блакитних”. /Наталя Гуменюк, Яків Любчич

ЗАЛИШИТЬ ВІДПОВІДЬ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.