Автор: https://www.facebook.com/oleksandr.stolovyi

1977 рік

Всього 46 років тому в Україні закінчилося рабство в селові.

Сьогодні я хочу розповісти про експерименти совєцького союзу над українцями в селах.

Як це плинуло на сільський урбанізм?

І чому ми пожинаємо плоди тих експериментів до сьогодні.

Щоб не узагальнювати, вестиму розповідь про своє село Козіївка. Впевнений що схожих ситуацій Україною – греблю гати.

Тож спочатку розповім про органічний сільський урбанізм, що побутував в Козіївці до колхозів і оцього всього.

Слободи в Україні розвивались за принципом малого фермерства і саме ця концепція сформувала логіку побудови сіл. На картах допису поверх існуючого планування села, я спеціально навів історичну структуру, що де-не-де вбереглась, щоб зрозуміло пояснити рідну урбаністичну структуру Козіївки.

В 17 столітті українці з центральної Наддніпрянщини селились на Слобожанщині родинами точково, обираючи придатні для обробітку клапті землі й неподалік від води чи криниці. Землеволодіння розвивалось найоптимальнішою для хазяйнування на власній землі шляхом, концентрично.

В центрі землеволодіння була садиба, навколо якої ліс, поля, луки, край ставочку (річки), сіножать, садок, пасіка, винокурня. Все це склодало єдиний урбаністичний родинний мікрофермерський юніт – КУТОК.

На плануваннях ви бачите два кутки Козіївки

Один, що зберігся практично незмінно – це Сергіївка.

Другий, Яєшнівка, який дуже сильно понівечили радянські експерименти. І саме Яєшнівка – є прикладом повсемісного нищення історичної, органічної для малих родинних фермерств структур сіл по всій Україні.

Але повернемось в 17 століття. Час великих пропозицій та широкої волі.

З поколіннями куток обростав садибами синів та приймаків. І ті хати, як цибулини кущівки приростали поруч, поступово формуючи єдиний центральний публічний простір родинного фермерства – ВИГІН.

На вигоні ставалось все. Це місце літніх вулиць на дубках, святкувань празників, гулянок, свайбів, місце припину на прикорінь молодняка. Вигороджений тинами дворів простір, де курка гребе, гуска скубе, индик бульбоче. Там і криниця, і клуня, і гамазей.

Якби не сталося СССР ці кутки мали всі натяки перетворитися на розвинуті родинні маєтки, де сини й доньки відправлялись вчитись в університети, де все зосереджувалось на оптимальності, конкуренції, розвитку середнього класу. Та їх й на той час вже називали середняками. Всі шанси були аби саме вигони перетворилися на публічні сквери з сучасним благоустроєм, «де око оддиха, а душа співа, шо в тебе луччий вигін за сусідський».

Але повернемось до урбаністики.

Такі згустки дворів навколо вигонів, що поєднувались щляхами поміж собою й становили Козіївку 17 століття, 18 століття, 19 століття.

Доки не настало 20-те.

Що відбувається за совітів?

1. Розкуркулення.

Тобто всі споконвічні кутки – історичне українське маркування приватної власності «націоналізувалося».

2. На базі найкраще розвинутих землеволодінь середняків й зʼявлялися перші колгоспи. В Козіївці їх було декілька.

3. Козіяр обмежують в кількості власної землі, оподатковують дерева та тримання худоби, що спонукає людей вирубувати сади та вирізати скотину до мінімальних кількостей в залишку.

4. Землю для власного обробітку на родину лишають на рівні, щоб було хібащо тільки для себе.

5. Забороняється продавати на базарі свинину чи яловичину.

6. Людім тупо нізашо жити.

7. Забороняється виїзд без дозволу селищної ради за межі села.

8. Всі мають працювати в колхозі за трудодні. Читай – БЕЗКОШТОВНО.

Сільські робочі табори – я б так назвав ті радянщиною покручені села

Новітнє і останнє рабство, що пережила Україна.

Як ці новації від совєцького союзу вплинули на урбаністику села?

1. До 1970-х років в селах України значно зростає чисельність населення.

2. Зʼявляється дуже мілка парцеляція домогосподарств, шо існує й посьогодні.

3. Критичномала ділянка землі для обробітку поруч з хатою провокує людей брати в колхозі «дальні городи». Ще й до сьогодні ми знаємо що це таке. Коли тобі через день треба селом тільопкатися на велові хер зна куди в поле «за місток» чи «в штані», шоб обгорнути картоху чи прополоти баштан, прорідити бурачок, вспіти на косовицю, аби колос не викинуло, чи поскирдувати сухеньке до дощу. Страшні і дуже некомфортні «три погибелі» в які поставили совєцькі новатори українського селянина.

4. Перенаселення – до кінця 1970-х в Козіївці жило орієнтовно вдвічі більше людей аніж за всі часи існування села. Саме обмеження пересування (сільські концтабори) не давала природньому рівномірному відтоку населення до міст, що споконвік тривало в Козіївці. На 5.5 тис гектар землі 2.500 населення – це стеля, яка гарантувала гідне життя козіяру до кількості можливого виробленого продукту.

5. Бідність – саме до 1970-х років в Козіївці характерною особливістю була шалена бідність. Частина родин, особливо це стосувалося колгоспників, не могли забезпечити себе тим, що не росло на городі чи в хліву, купити книгу, сірники, олійну лампу, не говорячи вже про одяг чи елементи вищого достатку.

Після того, як СССР в 1977 році «впровадив паспортизацію селян», а звичайною мовою – це закінчив кріпацтво, яке чогось в шкільній програмі скінчилось 1861 року.

Той момент мав величезні соціальні зміни для Козіївки.

Як наче греблю прорвало.

Розпочався шалений відток населення, покоління моїх батьків, моє покоління і далі. Щороку частина школярів, скінчивши школу, виїжджають і не повертаються.

З однієї сторони – це вирівнювання, яке мало статися після закінчення «совєцького рабства», з іншої це прискорюється ще й технологічним прогресом, де землеробство більше не потребує великої кількості людей (500 чоловік на 1000 Га). Тепер фермерства справляються й з 60-тьма на 1000 Га.

Але українська родинна самоорганізація про себе заявляє.

Зараз час повернення сел до їх природнього урбанізму. І коли ви бачите по дві-три хати, що стоять пусткою, а потім взагалі перетворюються на городи. Це не обовʼязково занепад.

Десь там, далі, козіяри зкупили наближені покинуті ділянки, завели пасіку, тік, сіновал, тримають корів, і купили трактора з сіялкою, віялкою та ралом зі штельвагою наперевіс.

Знайте.

Це час повернення до середнього класу, попереднім представникам якого стріляли в потилицю в його власному яркові.

Зараз час знаменний, вирішальний. Коли держава ма підтримати людей в їх любові бути хазяїном свого кутка, господарем на «Вигоні».

Час, який дає нам змогу повернути наше тодішнє, гідне, органічне село і відновить його урбаністичну ПОКУТІСТЬ