Анатолій Трайберт, керівник Історичного клубу центру німецької культури „Widerstrahl“ звернувся до редакції Kolo.media зі проханням опублікувати цю статтю. Він сподівається, що можливо все ще залишаються родичі описаної в статті сім’ї з Німеччини, що розшукують історію про долю свого роду.

У СРСР репресували та знищували навіть тих німців, що виступали за ідеали комуністичної партії

Сірим ранком 20 червня 1938 року на залізничному вокзалі Київ – пасажирський затримано двох юнаків, що мали намір зробити пересадку зі ст. Коростень на ст. Харків. Обох відвели в чергову кімнату міліції на вокзалі. Обидва виявились рідними братами: Карлу Грос незабаром буде двадцять, а Отто Грос стукнуло вже вісімнадцять. Молоді , не одружені, все життя попереду …

 На особистому обшуку затриманих, речей або грошей у них не виявлено, та знайдено 65 «фенінгів» (німецькі монетки) і 10 «ценз» (французькі дрібні гроші) та протокол обшуку їхнього батька Грос Карла Юліусовича, арештованого в 1937 році. Прокурор швидко санкціонує арешт хлопців і дорожньо-транспортний відділ на станції Київ – пас. висуває звинувачення в тому, що обидва юнаки є агентами німецької розвідки.

В протоколі допиту читаємо:

«З Німеччини, після смерті мами, ми разом з батьком та іншими братами й сестрами – нас п’ятеро дітей – у 1934 році прибули до України. Там залишились мамині брати, ще одна сестра та бабуся. Батько став працювати на Харківському велозаводі, а мешкали ми в заводському будинку на станції «Мінутка». Жили дуже бідно, завжди не вистачало коштів, тому й планували повернутись назад, до Німеччини. Та як перейти кордон? Найкраще місце – в районі Олевська: там багато лісів. Я поїхав не сам, запропонував братові – він погодився. Добрались до станції Яблунець, далі хотіли йти пішки, та в розмові з місцевими людьми довідались, що зараз перейти кордон не вдасться. Тоді ми повернули додому, до Харкова. Проте, у Києві нас заарештували. Оце все наше «шкідництво».

У Харкові сім’я Грос опинилася тому, що була змушена тікати від гітлеровського переслідування комуністів, а Карл Юліусович був захоплений ідеалами комуністичного світлого майбутнього та рівності серед громадян СРСР. Після арешту і розстрілу батька у червні 1937 року, брати вороже ставились до радянської влади і збирались до повернення на батьківщину, але вони все ще вважали, що слід закінчити навчання в ФЗН (фабрично-заводське навчання) та одержати спеціальність.

Після затримання на станції пересадки, слідство «шило справу» про вербування юнаків ніби-то якимось німецьким агентом Мюллером, одержаних розвідувальних завданнях і передачу шпигунських відомостей через зв’язкового італійця Фурлана, але той навряд чи й бував у Харкові. Слідчий був змушений вигадувати уявні зустрічі з німецьким консулом, якого хлопці навіть ніколи не бачили… Доказів звинуваченням підкладено ніяких не було. Тоді горе-детективи спробували «прив’язати» до справи версію про створення гітлерівської молодіжної організації.

Якщо немаєш доказів, просто вигадай їх

У СРСР часто відбувались допити без присутності будь-кого зі сторони підозрюваного, слідчі зазвичай мали абсолютну владу над затриманими, а їхнє свавілля та безкарність призводили завжди до того, що в документації не містилося справедливих висновків або правдивих стенографій, лише потрібні для партії висновки, що сприяли якнайшвидшій розправі над “злочинцем”.

На допиті 28 червня від Карла домагались зізнання, чи є він членом німецької молодіжної організації «Гітлер’югенд», але правдивість цих свідчень вельми сумнівна, оскільки допити проводилися під тиском та примусом без присутності адвокатів. Ось як виглядав протокол допиту та, так званого, “зізнання”:

Ось як виглядав протокол допиту та, так званого, “зізнання”:

– Мешкаючи в Німеччині, я перебував у притулку дитячого будинка і був членом молодіжної організації з 1933 року, до мого від’їзду в Радянський союз.

– Як виховувала вас ця організація?

– Нас навчали, що Гітлер – це новий Наполеон та невдовзі підкорить весь світ, і фашизм зітре з обличчя землі комунізм. Про Радянський союз ми чули, що люди там голодують, через що подекуди проходять масові заворушення і збройні повстання, що в СРСР панує свавілля, а радянський народ чекає на втручання іноземних держав і, зокрема, Німеччини.

– Які завдання ви отримали перед від’їздом до Радянського союзу?

– Дізнавшись про виїзд, мій керівник (вождь організації) доручив мені після приїзду на місце проводити антирадянську агітацію серед робітників заводу, піддавати критиці стаханівський рух, як кампанію закабалення працівників, популяризувати фашистський лад в Німеччині та тамтешнє сите життя з метою посіяти невдоволення серед радянської молоді, групуючи її невеликими ланками до 10-ти осіб в кожній для кращої конспірації.

– Під час антирадянської агітації чи вдалося вам створити молодіжну групу? Вкажіть конкретні прізвища!

– На це питання мені важко відповісти, бо погано запам’ятовую російські та українські прізвища. Ми звали один одного по іменам.

– Ви знаєте про існування в СРСР гітлерівської молодіжної організації?

– Ні, мені нічого про це не відомо …

– А ваш брат в Німеччині також був членом гітлерівської організації, на яку Гестапо виділяє величезні кошти?

– Так як виховувались ми в одному дитбудинку, то і були в одній молодіжній організації, але йому через малий вік перед від’їздом з Німеччини, ніяких доручень не давали.

 Цікавим був допит молодшого брата, Отто. На вимогу слідчого перелічити своїх родичів, він називає, що в Україні мешкали їхні бабуся та дід, Грос Юліус, працювали в колгоспі Барашівського району Житомирської області; там же проживали три дядька, в Коростені – тітка Малена, тітки Йоганна та Августина були на станції Яблунець, а тітка Грос Олена мешкала в м. Омську, Росія. На питання: «Хто із цих родичів репресований Радвладою?», була відповідь: «Радянська влада розстріляла мого батька, діда, трьох дядьків й чотири тітки – всіх у 1937 році».

– А родичі за кордоном у вас ще є?

– Є, в м. Кьольні. У мене там мешкають друга бабуся, Кароліна РОСЬ [в окремих місцях – РУСЬ], іще два дядька, Генріх і Петер та кузени, Грос Петер і Гельмут – вони власники автозаводу.

– А ( увага ! – прим. Автора ) переписку з ними маєте?

– До останнього часу я підтримував переписку зі своїми родичами. з Німеччини …

– Ви арештовані, як агент іноземної розвідки! Підтверджуєте це?

– Ні, не підтверджую! Агентом німецької розвідки я не був. Але зі слів мого брата, Грос Карла, мені відомо, що він пов’язаний з розвідувальними органами.

– Перебуваючи в Німеччині ви виховувались в фашистському дусі?

– Коли померла наша мати я виховувався в притулку, і як усі був членом молодіжної організації.

– Слідству також відомо, що знаходячись в Радянському союзі ви проводили антирадянську агітацію! Визнаєте себе винним? – Так , визнаю. Вороже ставлячись до Радянської влади, я дійсно проводив антирадянську агітацію, зневажливо говорив про вождів партії та уряду, схвалював при цьому владу в Німеччині.

Допит силою дає ті покази, що потрібні слідчому

 В протоколі додаткового допиту ми дізнаємось, що продовжують «вибивати» зізнання і від старшого брата, Карла.

– На першому допиті ви приховали, що разом з Карлом проводили антирадянську агітацію серед учнів ФЗН заводу імені Леніна, де зібрали навколо себе антирадянський актив з числа нестійкої та вороже налаштованої молоді. Підтверджуєте це?

– Ні!

– Але Карл зізнався, що вам дійсно вдалося сколотити біля себе міцний антирадянський актив з 9 чоловік нестійкої молоді, які поділяли ваші погляди і злість до Радянської влади. Хто конкретно входив до активу?

– Я нікого не знаю …

Допитувати вже не було чого. Короткий слідчий процесуальний розбір призвів до обвинувального висновку. Котрий становить:

 «Грос Карл Карлович звинувачується в тому, що:

1. Являючись агентом німецьких розвідувальних органів … ,

2. Систематично проводив антирадянську агітацію,

3. Здійснив спробу нелегального переходу радянського кордону, тобто злочин, передбачений статтею 54 , пункт 6 УК УРСР. На підставі вище викладеного, слідчу справу № 63045 надіслати по підсудності. Начальник ОДТВ на станції Київ» – підпис.

Витяг із протоколу № 296 засідання «Трійки» Київського НКВС від 30 вересня 1938 року, вказує: – Грос К.К. мав письмовий зв’язок з родичами з Німеччини, – Скрив намір перейти державний кордон, обізнаний про шпигунську діяльність свого батька (засуджений, як агент німецької розвідки), – викритий показаннями Отто Гроса.

Висновок – Г Р О С Карла Карловича – р о з с т р і л я т и , а належне йому майно – конфіскувати.

Така ж страшна доля спіткала і молодшого брата, Отто. Їх обох тоді розстріляли в один день. Вирок виконано 7 жовтня 1938 року. Таємно, вночі брати були захоронені в безіменній могилі Биківнянського лісу…  

У кінці архівно-кримінальної справи підшиті кілька цікавих документів: вилучене при арешті посвідчення кваліфікаційної комісії Харківського заводу імені В.І. Леніна за підписом Й. Сталіна та викарбуваним великими літерами девізом «Головне тепер люди, що оволоділи технікою»! Це посвідчення свідчить, що іспит за спеціальністю складено на «Відмінно» не пізніше, ніж за рік до того. Також, у папці були підшиті профквиток зі сплаченими членськими внесками, паспорт на 1 рік та приписне свідоцтво радянського допризовника. Тут же, казна-як, опинився протокол обшуку батька в Київському УНКВС. Грос старший мешкав у Новій Баварії на станції «Мінутка» в Харкові і в нього вже розстріляного – це було все, що залишилось у спадок …

Через 50-т років, в 1989 р. військова прокуратура УРСР переглянула кримінальну справу та винесла новий, протилежний висновок по ній – брати ГРОС Карл Карлович та ГРОС Отто Карлович, уродженці м. Кьольна, Німеччина, були безпідставно визнані рішенням Київської трійки винними у тому, що, як члени «фашистської» молодіжної організації, вели антирадянську агітацію серед радянської молоді, за що і були піддані розстрілу. Прокуратурою УРСР було також визнано, що розстріл було проведено на підставі рішення позасудового органу, тому згадані особи підпадають під дію Указу про реабілітацію.

На реабілітованих вже ніхто не чекав

В анкетах братів знаходимо запис, що у батьків крім них, були ще діти: брат Рудольф, 11-ти років, сестра Хільдегард, 13-ти років, мешкали у м. Харкові зі старшою сестрою, Грос Гертою, 23-х років, що працювала на конфетній фабриці. Їх пошуки ні в Харкові, ні в Києві, ні в Житомирській області, на жаль, результату не дали. Важливий документ про реабілітацію залишився незатребуваним!

Дорогий читачу! Оскільки у головних діючих осіб цього історичного нарису не залишилось прямих родичів, не було й нащадків, у рік столітнього ювілею від дня народження, гірко пом’янемо молодих хлопців, які не встигли розпрямити крила та склали голови на плаху енкаведистського свавілля. Жодних планів, жодних мрій їм не вдалося реалізувати, бо репресивна машина своїм молохом нещадно перемелювала людські долі незва …

                                   Матеріали кримінальних справ на несправедливо звинувачених студентів знаходяться в головному Архіві СБУ /колишній КГБ/, Харківському Державному архіві, Житомирському обласному архіві