Я не хочу порівнювати так звану “велику вітчизняну” і наші Треті Визвольні Змагання.

В другій світовій, в окупаційній армії радянського союзу, були змушені воювати мільйони українців. Було чотири українські фронти. І жодного руського! Комуняки навіть орден Богдана Хмельницького започаткували для “стимулу” українців і визнання їх внеску. Без життів наших предків імперія, що російська, що радянська, ніколи не перемагала.

Саме тому окупацію України ленін вважав головним завданням для існування більшовицької імперії.

Саме тому перед нападом на Європу кремль вирішив “повернути” нас “в обійми”, спланувавши операцію захвата влади на кшталт Чехії 1968, або Афгану. Щоб саме ми воювали б з НАТО. Тоді у нього був би шанс перемогти. І тоді жодна “квіточка” не пручалась би йти на війну. Як не пручаються на т.о.т.

З іншого боку, поламавши плани москви, ми дали НАТО час на усвідомлення реальності. Сподіваюсь, не дарма.

Тому не порівнюйте тоді і зараз.

Це просто підтвердження наших спроможностей попри всі реалії сьогодення.

Краще порівняйте скільки років і в яких умовах УПА воювало проти окупантів. І нацистів і комуністів. А потім, практично в полоні, в радянських концтаборах, знищило систему ГУЛАГ через повстання і просвіту.

Я думаю, що жахливе поводження з нашими полоненими саме через ту пам’ять. Бо вони бояться нас навіть в полоні і без зброї. Як боялись українських політв’язнів, нащадків упівців і оунівців, і кого сьогодні, в День політв’язнів, ми вшановуємо за їх внесок в боротьбу за визволення від окупантів.

Честь Героям, які віддали життя за Незалежність.

Слава Україні!