Мені часто доводиться чути нісенітниці, від яких можна втратити свідомість. У більшості носіїв цих нісенітниць голова болить, але вони це ігнорують, вважаючи російське ІПСО в своїй голові частиною власної особистої думки й навіть не сумніваючись у його правдивості.

Ось один із прикладів:

“Моральні якості, і навіть світогляд дуже мало залежать від мови. Не мова зробила московитів такими, якими вони є. Не Пушкін чи Толстоєвський. А в першу чергу — державний устрій (+цілеспрямовані зусилля їх керманичів впродовж століть). В результаті доволі специфічні взаємовідносини індивіда і державного апарату.”

Це лише один із фрагментів пропагандистської маячні, яка глибоко вкоренилася в головах багатьох людей. І, здавалося б, усе тут звучить розумно. Але чи справді це так? Давайте розберемося.

Мова — це не просто засіб комунікації

Мова є носієм культури, цінностей і наративів. Через неї людина формує своє сприйняття реальності. Тому не можна казати, що мова не впливає на світогляд і моральні якості. Якщо людина переважно споживає контент мовою країни-агресора, це має значний вплив на її картину світу.

“Не мова зробила московитів такими, якими вони є”

Тут або навмисне перекручування фактів, або повне ігнорування ролі мови в конструюванні імперської ідентичності. Російська мова історично була й залишається інструментом імперської політики. Через неї нав’язували імперські цінності, розмивали національну ідентичність і перетворювали людей на підданих імперії. Якби мова не мала значення, то росіяни не спалювали б українські книжки, не перевішували назви міст на свої каракозяблі й не намагалися стерти українську мову з освітнього простору. Але вони це роблять, бо мова — це один із ключових механізмів контролю.

“Рабське ставлення до влади важливіше за мову”

Так, рабське мислення — це проблема. Але звідки воно береться? Держава впливає на свідомість громадян через освіту, ЗМІ та культурний простір. Усе це відбувається мовою. Тому, коли хтось каже, що “мовне питання неважливе”, він або не розуміє, як працює пропаганда, або свідомо замовчує реальність.

“Регіональна балачка втрачатиме значення через технології”

Це черговий міф. Автоматичний переклад не замінює живої мови й культурного коду. Людина мислить мовою, а не просто транслює набір слів. Якщо українці будуть споживати контент і думати українською, це зміцнюватиме незалежність країни. І навпаки — якщо українці житимуть в російськомовному інформаційному просторі, це залишатиме їх у пастці російських наративів.

“Російськомовні українці, військові, захищають нас прямо зараз”

Російськомовні українці, військові, не є творцями русского язика. Вони не розробляли концепцію “русского мира” і не просували російську мову як інструмент імперії. Воїни ЗСУ не захищають русскій язик, як й іншу символіку РФії, наприклад прапор, герб, гімн та президента росії пуйла. Ці люди просто опинилися в умовах, коли змінити щось в особистому житті дуже складно через брак часу та необхідність бороти ворога. Ці люди зростали в ситуації, коли російська мова була нав’язана їм через історичні обставини, через те, що колись були люди, що толерували поширення російської мови та культури, російської влади в Україні.

Чому ІПСО працює в одну сторону?

Якщо хтось вважає, що мова не грає ролі, нехай проведе експеримент: спробує вплинути на китайців чи індусів українською мовою. Це неможливо. Чому? Тому що вони просто не зрозуміють повідомлення.

Тепер погляньмо на ситуацію між Україною та Росією:

• Українці розуміють росіян, бо їх змушували знати русскій через освіту, телебачення та культурне домінування.
• Росіяни не розуміють українців, бо їхня держава свідомо блокувала поширення української мови. Вони не дивляться українські новини, не читають українські книжки, не знають української історії.

Це означає, що росія може безперешкодно проводити інформаційні операції в Україні. Водночас Україна українською мовою не зможе ефективно впливати на росіян, бо вони навіть не зрозуміють, що ми їм кажемо. Це і є та сама одностороння мовна асиметрія, яка використовується у війні.

Українська мова — це не просто засіб спілкування. Це бар’єр, що захищає нас від ворожої пропаганди. Російська мова в Україні — це не ознака рівності чи природного вибору, а наслідок багатовікового насильницького процесу. Відмова від русского язика в інформаційному просторі — це не питання примхи чи “націоналістичних забаганок”. Це питання безпеки.

І коли вам кажуть, що “мова неважлива”, замисліться: кому вигідно, щоб ви так думали?