Цей безнадійний коментар одного з коментаторів мережи Фейсбук, яких зараз з’явилося безліч у зв’язку з вибвством Олексія Навального, лідера так званої російської опозиції, відображає всю глибину людського невігластва та, прагнення йти за лідером, якщо його образ щедро роздули технологіями медійної популярності та переконали більшість в тім, що от вже цьому герою довіряти точно вже можна. І це коментар, нажаль, від жителя Києва, котрий знаходиться в Україні.

На коментар цей хотілося б відповісти так. Виклик системі, Андрію, непобоялися кинути українці. Ми кинули циклик та обрали себе, а не диктатора. Тепер вже тисячі життів втрачені, але Україна переможе.

Навальний ніяк не може вважатись людиною, що кинула виклик системі та якось виділяється поміж тих, хто століттями помирав у цій боротьбі. Не треба героїзувати небезпечних та токсичних для України російських політичних діячів. Особливо непристойно така толерація виглядає, коли героями русскіх політиків оголошують українці, що живуть в країні тисяч загиблих, що повстали десятеліття назад проти режиму Російської федерації.

Вам би, Андрію, якщо вже так болить за людей, що загинули, кинувши виклик русскому режиму, краще йти глибоко в минуле, хоча б почніть зі смертей панів В’ячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе, Катерини Гандзюк…Небесної Сотні…перерахуйте кожного, життя кого нанизалося на ікла кривавої русской імперії у боротьбі за свою свободу від неї. Ви б побачили тоді, як образи русскіх та цей навальний, розсипаються, втрачаються в океані українських жертв цієї війни, жертв людей, що повстали проти окупантів з РФ та загинули в неравнім двобої.

Чом же навальний не гідний тої згадки, що лиється зараз на його адресу? Бо навальний – це политий нафтодоларами з невідомої кишені, черговий культ, зрощений за підтримки певних проросійських кіл, що на заході його накачували медійно. Це такий самий медійний пухир, як пухир Дмитра Гордона, Олексія Арестовича чи Олександра Дубінського. Народ готовий за них глотку перегризти будь-кому, аж до моменту проколу. Й це ніколи не випадкові проколи, це закономірні та заплановані дії, бо це дії свідомі, шахрайські викрутаси. Такою є й ця бульбашка навального – це черговий хароший єльцин, хароший путін…хароший навальний. Просто Ви, Андрію, як й мільони тих, хто зараз побиваються за убитим, забули, як зводяться на трон на росії царі. Згадаймо путіна та його інтронізацію, воно таке ж було маленьке й гарненьке, коли тільки з’явилося на рашаТВ. Згадаймо, як його красиво продавали в Україні, як “нарешті демократичного лідера”. Й продаж йшов успішно, бо нікому не різав вухо оксюморон “демократичний лідер”. Нажаль, половина не згадає цього ти, бо ми живемо в часи людей-гуппі. В них коротка пам’ять та кліпове мислення, яке миготить як стробоскоп, що 15 секунд.

Ваш дорогоцінний навальний міг примкнути до українців у своїй боротьбі та увійти у склад РДК, наприклад. Піти на фронт, битися, доводячи свою готовність боротись за свободу росії. Проте ніт, гордому дєкабрісту-симулянту не потрібні такі союзи з українцями, котрим Крим повертати “нє положено, бо він не бутерброд”.

Смерть навального – це не смерть людини – це смерть, в першу чергу, ще одного імаго (лялечки-зародка русского царя). Однак, за законом природи далеко не всі хробаки перетворюються на доросле членистоноге.

Нам пощастило зі смерттю навального. Українцям пощастило, що режим його позбувся сам, бо інакше нам би довелося відчути на собі усю хитрість та підступність цієї чергової білої молі на коні, котру сприймали за прекрасного принця, бо в нього на брюшку була плямка, що нагадувала слово демократія.

Сьогодні 17.02.2024 року, за більш ніж 2 роки війни жоден навальніст не був помічений у створенні мітингів із закликами зупинити атаки росії по Україні. Натомість вони вкрали вже знову українські гасла та привласнили їх навальному. “slawa navalny”, “герои не умирают” тепер ми можемо побачити на плакатах та у дописах росіян. Як колись вкрадені в японців матрьошки. Проте, слава навальний читається настільки пласко – це як ніби русскіє зізнаються світу в своїй брехні й навального звали, насправді Славіком, а не Олексієм.

Проте жарти жартами, а все, чим займалась так звана русская опозіція весь цей час з 2022 року – це примазування до “наших радних укрАінцев”, безсоромні крадіжки авторського права в цих же ж українців, виставляння русскіх, як найбільш простраждалих у війні росії проти України, затьмарення росіянами інформаційних потоків в яких згадувалася Україна, виступи на українських мітингах зі символікою русскіх “демократів”. Цілі такого примазування русскіх та повної відсутності самостійної діяльності очевидні – продовжити фіксувати українців на ідеях дружби народів, необхідності замиритись, капітулювати, здати свої інтереси русскім. Самостійної позиції в русскіх та в їхньої так званої опозиції, котру можна було б назвати протиімперською так й не сформувалося. Емпатії в цих членистоногих до українців та до представників інших країн-жертв русскої агресії так й не виявлено, вони не співчувають нікому, крім себе.