Про “номерні” Майдани.

Так можуть говорити тільки ті, хто взагалі не розуміє суті цього явища в житті українців.

Майдан не збирають. Він сам приходить. Майдан є внутрішньою силою України і українців. Він є інструментом того духу нації, що зберегли для нас покоління борців за Незалежність. Він є Духом народу. Силою народу. Голосом народу. І Вироком для ворогів України.

Перед кожною річницею Революції Гідності я чую про загрози “організації” “Майдану™ в воюючій країні”. Навіть спостерігав спроби з різних боків реалізувати цей абсурд. Було б смішно, якби не було так сумно. Лякати Майданом можуть тільки ті, хто реально його боїться. А хто боїться українців?

Я скажу, що війна у нас була останні 100 років. І до того була більше 500. І завтра вона не закінчиться, якщо ми сьогодні не переможемо імперію. Українці вміють знаходити аргументи і діяти так, щоб не зашкодити країні, але донести свою точку зору.

Не лякайте народ народом. Війни виграють не війська, а нації. І програють теж.

Починаючи з 1991 і до 2022 року армію активно розвалювали. Короткий період 2014 – 2016 був розвиток. Потім прийшла “паперова армія”, а точніше повернувся совок. Потім її скорочували. Відводили. Бо комусь обіцяли мир. Когось або обманули, або купили. А когось це влаштовувало. І тільки невеликий відсоток готувались, бо знали, що велика війна буде. І цього відсотка виявилось достатньо, щоб 2022 рік не став останнім для Держави. Як було достатньо українців на майданах.

До 2022 ми повністю програли інформаційну війну і підтримку світу. За виключенням періоду Майданів. Країна фактично залишилась сам на сам з ворогом. І він частково повернув свій вплив в середині. Тому і йшов як на парад 24 лютого. Впевнено. І помилився.

Майдан є захисною реакцією людей на загрозу знищення. І якщо з’ясовується, що мати в родині російський паспорт і відвідувати окупований Крим для когось нормально, то в мене є велике питання до цієї тези.

Активізація в Києві російськомовної тітушні теж викликає питання. Кришування ментами фальшивих фондів теж. До речі, по ментам. Чи є якісь рішення по тим, хто погоджував призначення зрадників (які на тимчасово окупованих, добровільно йшли служити ворогу?) Тих братів, наприклад, які навели на односельців в с. Гроза хтось приймав на роботу, давав характеристики. Що з ними? Є якась відповідальність за професійну непридатність, як мінімум?

В Україні сьогодні найважливішими є кілька запитів. На Перемогу – це головний. На Справедливість – це другий. На “закон один для всіх” – це третій. Все інше – варіанти.

Про мову. Коли прийшов до тями після контузії, я ледь не вбив медика, який надавав мені допомогу, бо він спитав мене російською “как самочувствие”. Але він був на позиціях. Можливо боявся. Але був. І рятував життя. Мій україномовний командир кинув свій підрозділ напризволяще і три дні ховався в тилу. Рятував своє життя. Так кого я маю більше поважати і вважати справжнім патріотом України?!

За мову гинули. Мову рятували. Мова є фундаментом нації. Але якщо це питання використовують для роз’єднання, то це не про мову. А про ворога. Андрій Шептицький почав говорити українською після 30-ти років. Польський шляхтич став українським релігійним провідником. Олена Теліга, яку вбили в Бабиному Яру, була російськомовною в дитинстві і юності. Стала діячем ОУН. І вони, і такі ж самі тисячі СВІДОМИХ українців, віддали життя за Україну. Це головне – свідомо. Тому якщо комусь не подобається, як спілкуються військові, то йдіть в підрозділи і особистим прикладом несіть мову в бій. Тільки за.

Традиції приниження і примусу – це той совок, який мріє залишити в Україні імперія. Щоб потім спробувати знову окупувати ментально. Сьогодні українець – не просто етнос. Це борець за свободу, проти вбивць і брехунів. І не тільки за свою територію, свої права і своє майбутнє. Окупанту ніколи не буває достатньо окупованих територій. Це його діагноз.

Ми приречені воювати. Якщо хочемо жити, а не існувати. Нам не повезло з сусідом. Ми приречені змінити радянській спадок, перетворивши його на українське майбутнє. Перш за все в свідомості. І змінити принципи управління країною. І відповідальність впровадити для всіх, а не вибірково.

Так народжується нація і зникає населення. Через кров, горе, смерть і надію. Інакше всі, хто століттями боролись за нас і сьогодні продовжили цю боротьбу, віддали життя марно.

Слава Україні!