Що є державність? Як формується нація і що це таке? Що таке націоналізм? Чому я вважаю, що Україна має історію Перемог, а не поразок, як нас роками пробували переконати окупанти? І що таке Визвольні Змагання, які багато хто плутає зі спортивними….Спробую коротко про це розказати, використовуючи інформацію з вільного доступу.

Думаю, що вже весь світ зрозумів, скільки насправді століть існує поняття “Держава Україна”. Це тисячоліття розвитку, війн, піднесення і занепаду. Це постійна боротьба за право на існування, яка живе в наших генах. Це принципи самоврядування, які закарбовані в Звичаєвому Праві (сьогодні це називається “демократією”) і в першій нашій “конституції” (1037-1039) від князя Ярослава Мудрого, яку називають Руською Правдою. Саме князь Ярослав першим у Східній Європі уклав письмовий звід законів — Руська правда. Які ще потрібні докази термінів?

Думаю, що всі, хто має бажання, дослідили поняття “нація” і “націоналізм”. І що саме радянські окупанти штучно викривили ці поняття, підмінивши їх “нацизмом”. Навіщо? Тому що століттями їх бажання “господарювати” мало релігійну, етнічну, духовну та культурну підміну понять. Без цього вони “голі-босі” і жалюгідні.

“Нація — історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв’язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.”. Сьогодні в вільному доступі є багато дописів з цього приводу, тому від себе зазначу тільки те, що для правильного усвідомлення, що є українська нація, була потрібна повномасштабна війна. Хоча і сьогодні зустрічаю окремих “обдарованих”, які вважають, що саме Україна гатить по своїм об’єктам. І це є приклад відсутності політики деокупації з 1990 р., коли ми почали відновлювати Незалежність.

Нас намагаються знищити століттями. А ми існуємо. Який ще потрібно доказ наших звитяг!? Я вважаю, що коли українці усвідомлять ЩО змогли зробити наші предки, то будуть дуже здивовані. І будуть пишатись такою спадщиною. А особливо історією Змагань. І тут потрібно трохи уточнень.

1. Визвольні змагання під проводом Б. Хмельницького (1648—1657) — створення власної держави в ході Української національної революції 1648—1676. Хочу сказати, що під час тих змагань ми програли не тому, що нас перемогли в бою, а тому, що нас перемогли в тилу. Хмельницький своїми руками призвів до падіння української державності і відкрив дорогу мскалям до наших земель і свідомості. Саме він зруйнував принцип виборності влади в Україні і запровадив передачу її по спадщині. Саме він “переграв” сам себе і в Україну прийшла Руїна. І московія. Ніхто не думав, чому радянські окупанти так поважали цього діяча? Чому йому встановлювали пам’ятники і навіть моє рідне місто Проскурів назвали його ім’ям? Чому орден Богдана Хмельницького був бойовим? Це важка тема прибирання шарів брехні і маніпуляцій. Але завжди потрібно задавати питання “кому це вигідно і чому”…

А тепер про новітню історію боротьби.

1. Перші визвольні змагання (1917—1922) — створення власної держави в умовах Першої світової війни. Це дуже болюча тема, бо ми реально мали шанс і не використали його… Після першої світової війни більше мільйона кадрових українських військових повернулись додому. Зі зброєю і досвідом. Це була потужна сила. І цю силу не змогли застосувати тодішні керманичі УНР. Чим скористались більшовики і знищили молоду українську державу. А потім і всіх тих, хто вирішив “яка різниця”, і їх дітей і онуків. Це теж приклад поразки не в бою, а в тилу. Ціна помилок була страшна. Мільйони вбитих українців. І важкий і кривавий досвід. Який потрібно пам’ятати сьогодні, бо десь історія схожа… Але ми маємо приклади унікальної звитяги і героїзму. Крути, “Холодний Яр”, Зимові походи, Чортківська офензива, навіть порятунок Варшави. І, що найважливіше, було закладено підґрунтя майбутніх військових принципів українського війська, яке пережило і радянську систему, як показує сучасна війна. Багато запозичено з часів козаччини, особливо система шкіл старшин і вишколів молодого покоління. До речі, хто не знав, але саме з “жидівських сотень” армії УНР бере початок ЦАХАЛ. Хоча це трохи інша історія….
2. Другі визвольні змагання (1938—1950) — створення власної держави в умовах Другої світової війни.. В цьому розділі Вікіпедія я бачу кілька концептуальних помило. По перше всі забули про Карпатську Україну ( (Карпа́тська Украї́на (до 26 жовтня 1938 Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939 рр., Українська незалежна держава — в основному на гірській частині території Закарпаття з 15 березня до кінця травня 1939 року.), в обороні якої взяли участь Січові Стрільці і командування з Перших Визвольних. Наприклад Роман Шухевич. Тому я вважаю, що Друга Світова почалась 15 березня 1939 р., а не 1 вересня. Мабуть країнам Європи соромно, що в ті часи їх уряди фактично погодили знищення незалежної держави, щоб не дратувати Гітлера. Нічого не нагадує? А ще, по інформації НКВС останні бойові зіткнення з підрозділами УПА відбувались в 1964 році. А це більше 25 років збройної боротьби проти двох найкривавіших імперій світу, без надії побачити результат, а тільки для того, щоб дати нам, їх нащадкам, можливість перемогти. Це подвиг, аналогів якому немає в історії. Це настільки потужний заповіт, що зберігся попри всі дії окупантів по знищенню навіть натяку на нього, що сьогодні він говорить в повний голос зброєю онуків і правнуків тих героїв….
3. Духовний, культурний, ментальний спротив…. Між “бойовими” Змаганнями тисячі українців намагалися залишитись українцями попри дії окупантів. Розстріляне Відродження, “шестидесятники” (представники української національної інтелігенції з яскраво вираженою громадянською позицією, що ввійшло у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявило на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). Шістдесятники являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму, серед них були політичні в’язні та «в’язні совісті», дисиденти.), Хельсінкська група правозахисників, підпільна робота, одиночні пікети і самоспалення проти русифікації… Я вважаю, що саме сукупність цих складових призвела до того, що на референдумі 1991 р. ми мали саме такий відсоток українців за незалежність. Але потім ми не провели деокупацію-деімперіалізації. І сьогодні маємо наслідки…
4. Треті визвольні змагання (з 2014) — захист та оборона держави в умовах російської агресії. Я вважаю, що Треті Визвольні почались 22 січня 2014 року, з перших вбитих Героїв Небесної Сотні, коли беззбройний протест закінчився Вогнехрещем на Грушевського. Нагадаю хронологію. Спочатку був Євромайдан, де українці показали, що вони проти повернення в обійми “старшого” брата і за європейські цінності. Потім було побиття студентів і з 1 грудня почалась Революція Гідності. Мирна акція, яка охопила всю країну. А потім почалися розстріли… Крим і Донецьк з Луганськом, їх окупація – це, як я вважаю, поспіхом прийняте рішення московії про термінове втручання. Бо армія рф була не готова тоді до повномасштабного. Вони планували закінчити до 2015 року політичну окупацію і тоді військова була б не потрібна. Але Майдан зруйнував їх плани і вони стартанули раніше. Якби тоді в Україну зайшло пару корпусів кадрових військ, ми б не втримались. ЗСУ зразка 2014 року – демотивована, розкрадена, слабка структура, на чолі якої стояв росіянин. І ресурси якої продавались останні 30 років. Те ж саме про МВС, СБУ тощо… Про який спротив йшла б мова?!

Сьогодні ми платимо криваву ціну за роки неприйняття правильних рішень і прийняття неправильних. Сьогодні ми своєю кров’ю і виправляємо помилки при будівництві Держави. Сьогодні ворог нарешті відкинув свою брехню про “братність” і показав всьому світу, хто він є насправді. А ми доводимо свою спроможність бути нацією. Свою віру в Перемогу нашої Держави, яка ґрунтується на досвіді і заповітах наших пращурів. На вивченні уроків поразок. І, що найголовніше, на вивченні наших Перемог.

Ще раз акцентую, що в бою перемогти українця дуже важко. Ми нація воїнів. Ми нація, яка згуртована спротивом. Ми нескорені, бо свідомі наслідками поразки. Але маємо “проблеми” тилу, як і п’ятсот, як і сто років тому. Маємо проблему зрадників, пристосуванців і просто покидьків. Які можуть знівелювати всі військові досягнення. І тому “тиловий фронт” не менш важливий, ніж передова.

А ще я турбуюсь про реформи в армії. З 2014 року ми не вичавили “совок” з ЗСУ. А “маленька радянська армія ніколи не переможе велику радянську армію”. І це теж “завдання” тилу. Важливе і відповідальне.

На відміну від попередніх, саме Треті Визвольні мають всі шанси стати Переможними. Світ відкрив очі і зрозумів загрози. Ми маємо потужних друзів і партнерів. Ми маємо згуртоване суспільство, на відміну від Перших, і політичну волю керівництва Держави (вимушену, чи щиру, вже неважливо), на відміну від Других. Ми на очах прибираємо окупаційні маркери з нашого життя. І все це завдяки героям, які на фронті вбивають окупантів, виконуючі заповіт мільйонів знищених московією українців.

“Я бачу предків своїх, які дивляться на мене і радіють за мене….” Це з літописів вікінгів, які колись жили на нашій землі. Сьогодні я відчуваю підтримку і надію мільйонів. Думаю, що це загальне відчуття всіх, хто наближає нашу Перемогу.

Слава Україні!