Війна – це вибір між поганим і дуже поганим, як говорять певні експерти. Я не згоден.

Війна – це вибір між життям і існуванням. І це інший зміст.

“Ви можете скласти зброю і жити,” говорять нам ті, кому байдуже, з якої руки брати подачку. Вільній людині потрібен вибір і право, як і де жити. Право обирати і право відповідати за вибір.

Звичаєве право на тому стоїть. Козацькі звичаї на тому стоять. Українська нація закладає це в свій фундамент. І цементує звитягою.

Наші перемоги завжди здобували ті, хто свідомо йшов в бій, знаючи за що буде вбивати ворога. І, як правило, українці програвали війни не на полі бою. А на дипломатичному і внутрішньому фронтах. Це потрібно змінити.

Треті Визвольні Змагання – це реальний шанс знищити те, що вбивало нас століттями. Але і свою ціну ми маємо заплатити. Перемога – це завжди кров. Кров, яка стає цементом нації. І такий моноліт ніхто і ніколи не здолає.

Ми маємо готуватись до різних новин з фронту. І не завжди вони будуть добрі. І пам’ятати, що програна битва не є програною війною. А нам потрібна саме глобальна, остаточна, безкомпромісна перемога в цих Змаганнях.

Буде не швидко.

Тому готуємось, гуртуємось, підтримуємо збройні сили і пам’ятаємо, що все, що позаду, це трамплін для майбутнього. І тільки ми знаємо, яке воно буде. Знаємо і будуємо власними руками.

На фото місце, яке змінило хід однієї битви. Програвши кілька боїв, ми виграли в головному – зупинили наступ ворога. Заманивши в “мішок”. І згодом знищили. Що було головним. І буде в усіх наступних битвах цієї війни. Аж до Перемоги.

Слава Україні!

Микола Бондар. Записки головного сержанта ТрО.